Пѣснь 1-я ("Боится народ сойти гнить во гроб...")

²Книга Псалмів 118 (119): 1. Цей псалом входить до чину відспівування та погребу мирян.

³Перун – блискавка, чи, як писав Памва Беринда, “гром” [див.: Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. – Київ, 1627. – Ст. 153]. Ця назва походить від імені поганського бога Перуна й зустрічається, зокрема, у фольклорних заклинаннях на взір: “А бодай вас перун трас!”; “Бодай тя перун встрілив!”; “Перун би ті забив з ясного сонцьи!” тощо [Франко, № 14605, 19819, 19822; тут і далі зібрані Іваном Франком приказки та прислів’я цитуємо за виданням: Галицько-руські народні приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван Франко. 2-е вид. – Львів, 2006–2007. – Т. І–ІІІ, – зазначаючи в дужках тільки їхній порядковий номер].

⁴Цей образ узято з церковних піснеспівів. Пор.: “…иго твоє на рамо си, и бремя твоє легкоє…”; “…воспоминаніє благаго ига Христова на себе взятія и легкаго бремене єго ношенія” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 581, 944]. Його джерелом є слова Христа: “Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий” (Євангелія від св. Матвія 11: 30). Сковорода, як зауважував Ніколай фон Арсеньєв, “…жив у Христі, радо ділив його бідність та славив разом з Павлом свій хрест” [Arseniew N. von. Bilder aus dem russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift für Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. – Königsberg; Berlin, 1936. – Bd. I. – Hft. 1. – S. 27]. Тут Сковорода має на думці “другий спосіб” наслідування Христа, тобто готовність людини перетерпіти за Спасителя різноманітні дочасні злигодні та страждання [див.: Могила П. Крест Христа Спасителя // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI–XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. – Київ, 1924. – С. 282–283]. Наприклад, Леонтій Карпович писав: “Треба впрод (мовит твой Учытель до тебе) отврещися себе, взяти крест свой, подняти за имя Моє муку и смерть” [Карпович Л. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа // Левшун Л. В. Леонтий Карпович. Жизнь и творчество. – Минск, 2001. – С. 138 (додатки)]. Легкість узятого на себе хреста обумовлена тим, що, як казав Іван Максимович: “…Бог, паче мѣры премудр и истинен сый, вся в мѣру и число, и превѣс расмотрил, вѣсть он извѣстно, что не могут и что чія понести силны суть мышца. Тѣм же тѣсноты и бѣды правым налагаєт мѣрилом, да не крест над мѣру долгшій или кратчайшій кому дастся, исчитаєт он, колико сему и колико другому и яковым чином кресты назнаменовати…” [Максимович І. Царскій путь креста Господня. – Чернігів, 1709. – Арк. 25 (зв.)]. Цей образ був добре відомий і в емблематиці. Див., наприклад, 441-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Ярмо» й підпис: “Иго мое благо. Бремя легко. Suave jugum” [Емвлемы и сѵмволы избранные. – Санкт-Петербург, 1788. – С. 112–113].

⁵“Камінь серця” – знаний бароковий образ людської нечулості до Бога. Цей образ є, зокрема, у перейнятій аскетичним пафосом “святій богодухновенній книзі” «Алфа і Омега»: “…Покажи бо волку траву или цвѣты, ничтоже о сем не радит, от єстества бо своєго не имать ясти травы. Покажите волу мясо, такожде не радит, понеже не єстество єго ясти мясо. Такожде єгда человѣку плотну о небесных вещех глаголеши, не имать хотѣнія до сего, но аки камень, нань же дождь падет, звнѣ мокр, внутрь же сух, влага бо пріяти єго не возможе, такоже и человѣку сицеву, єгда слово Божіє глаголєши, толико глас словеси биєт звнѣ плотныя уши єго, не приходит же в сердце єго…” [Алфа і Омега. – Супрасль, 1788. – Арк. 615–615 (зв.)]. Загалом беручи, образ серця в Сковороди відіграє дуже важливу роль. Недаром, згідно з нашими підрахунками, слово серце зустрічається в його творах 1146 разів, а самого Сковороду не без підстав називають “філософом серця” [див., зокрема: Бовсунівська Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність // Сковорода Григорій: образ мислителя: Збірник наукових праць. – Київ, 1997. – С. 84–94; Закидальський Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – № 8. – С. 127–138; Kaluzny A. E. La philosophie du coeur de Grégoire Skovoroda / Préf. de V. Cauchy. – Montréal, 1983; Klein E. Skovoroda: tematica, simboli e tradizione // Kamen’. Rivista semestrale di poesia e filosofia. – 1994–1995. – An. V. – N. 6–7 (Dicembre-Giugno). – P. 79–110; Kultschytzkyj A. von. Hryhorij Skovoroda, Philоsоph der Selbsterkenntnis und Vorlaufer des Personalismus // Hryhorij Savyč Skovoroda (1722–1794). – München, 1975. – S. 30–40]. Сковорода трактує серце в найрізноманітніших стратегіях: і як неподільне осереддя душі, і як містичну галузку Божої благодаті, тобто “сродність”, і як думку (тут сковородинське серце схоже на схоластичні поняття scintilla animae чи rationis), і як бездонну глибину (позасвідоме), і як арену споконвічної боротьби добра та зла. Слід зазначити, що в українських барокових письменників тема серця була дуже популярною – досить пригадати «Діоптру» Віталія Дубенського чи «Богомысліє» Івана Максимовича. Перегодом вона знайде своє продовження в Миколи Гоголя («Вибрані місця з листування з друзями», які, так само, як і «Сад…» Сковороди, розпочинаються темою смерті, а закінчуються темою життя й ім’ям Христа), у “хуторянській філософії” Пантелеймона Куліша, у трактаті Памфіла Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з наукою Слова Божого» та інших [див. про це: Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. – Харків, 2004. – С. 114].

⁶Міфологема “золотого віку” (райського стану) сягає ще поеми Гесіода «Роботи і дні» (109–181), де поет змалював чотири покоління людей: золоте, срібне, мідне й залізне [див.: Гесиод. Работы и дни. Земледельческая поэма / Перевел с древнегреческого В. Вересаев. – Москва, 1927. – С. 43–45]. Інакшу версію цього сюжету подав Овідій у своїх «Метаморфозах» (І, 89–150) [див.: Публій Овідій Назон. Метаморфози / Переклад, передмова та примітки Андрія Содомори. – Київ, 1985. – С. 17–18].