Пѣснь 10-я

Всякому городу нрав и права...

⁶¹Книга Ісуса, сина Сирахового 14: 21.

⁶²Це – сковородинська версія старовинних приказок: “Що город, то норов”; “Що голова, то розум”; “Що чоловѣк, то обычай” [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. – Київ, 1971. – С. 257: пор.: Номис, № 7940, 7945, 7948, 7949; Франко, № 6410; Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. – Київ, 1963. – С. 202; Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. – Москва, 1957. – С. 628], – якими досить часто користувалися українські письменники XVII–XVIII ст., зокрема Петро Могила [див.: (Mohyła P.) Λίθος, abo Kamień z procy prawdy Cerkwie świętey prawosławney Ruskiey // Архив Юго-Западной России. – Киев, 1893. – Ч. І. – Т. ІХ. – С. 31], Лазар Баранович [див.: Baranowicz Ł. Nowa miara starey wiary. – Nowogrod-Siewierski, 1676. – S. 233], Дмитро Туптало [див.: Туптало Д. Книга житій святых. – Київ, 1700. – Арк. 585], Іван Максимович [див.: Максимович І. Θέατρον, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. – Чернігів, 1708. – Арк. 86] та інші. Про генезу виразу “Всякому городу нрав и права” див.: Мишанич О. Григорій Сковорода і усна народна творчість. – Київ, 1976. – С. 80–82.

⁶³Венера (лат. Venus) – донька Зевса й океаніди Діони, римська богиня краси, любові та шлюбу; втілення жіночої звабливості; часом її тлумачили навіть як богиню “мнимостей и роскошей всѣх” [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. – Київ, 1627. – Ст. 357]. Застереження щодо “Венери” – не рідкість в українській літературі доби бароко: досить пригадати низку поезій Лазаря Барановича на взір «Venus na niebie przestrzega ciebie» («Венера в небі застеріга тéбе») чи відповідний розділ «Богомыслія» Івана Максимовича [див.: Максимович І. Богомысліє. – Чернігів, 1710. – Арк. 281–286 (зв.)]. За часів Сковороди якийсь слобожанський поет склав був і такого жартівливого двовірша: “Кай в миѳологіи искусен без примѣра, / Понеже испытал, что Бахус, что Венера” [Халанский М. Экскурсы в область древних рукописей и старопечатных изданий // Сборник Харьковского историко-филологического общества. Т. 16: Труды Харьковской комиссии по устройству XIII археологического съезда в г. Екатеринославе / Под. ред. Е. К. Редина. – Харьков, 1905. – С. 757].

⁶⁴Амур, чи Купідон (лат. Amor, Cupido), – божество кохання в римській міфології. За часів бароко про нього інколи говорили як про наймогутнішого серед поганських богів. Дмитро Туптало, приміром, переповідав таку історію: “Собрашася нѣкогда в єдин сонм вси боги єллинстіи на позор, хотяще каждо явити силу свою… Дій, или Зевес, пріиде с молнією… Аполло пріиде с луком и стрѣлами… Ираклій пріиде с копієм во знаменіє крѣпости своєя, Арей с мечем пріиде во знаменіє храбрости своєя… По сих всѣх вниде к ним нѣкій юноша, нарицаємый Купідон…, покровенныя и завязанныя очи платом имѣяй, той, став посредѣ их, внезапу пріємши дерзновеніє, на всѣх устремися, аще и слѣп, и отят вся знаменія сил их…” [Туптало Д. Поученіє на усѣкновеніє честныя главы святаго Іоанна Предтечи // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5-и ч. – Москва, 1842. – Ч. 3. – С. 193]. На тогочасних емблематичних малюнках Амура (Купідона) зображували “прекрасным нагим младенцем или отроком, или юношею с крыльями лазореваго, пурпуроваго и золотаго цвѣтов, с луком и колчаном со стрѣлами. Иногда держащим перст на устах” [Емвлемы и сѵмволы избранные. – Санкт-Петербург, 1788. – С. XXVIII].

⁶⁵Рівність усіх станів перед смертю – одна з версій так званого “ванітативного” мотиву (від лат.: “vanitas vanitatum omnia vanitas” – Книга Екклезіястова 1: 2; у слов’янському перекладі: суетA сyетствій, всsчєскаz суетA¹; у перекладі Івана Огієнка: “наймарніша марнота, – марнота усе!”). Про рівність усіх станів перед смертю писало чимало старих українських авторів, наприклад, Кирило Ставровецький [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Перло многоцѣнноє. – Могилів, 1699. – Арк. 149 (зв.)], Антоній Радивиловський [див.: Радивиловський А. Вѣнец Христов. – Київ, 1688. – Арк. 156 (зв.)], Климентій Зиновіїв [див.: Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. – Київ, 1971. – С. 36–37], архімандрит Онуфрій [див.: Барокова поезія Слобожанщини / Упорядкування, передмова, примітки та коментарі Леоніда Ушкалова. – Харків, 2002. – С. 56] та інші. Є й багато приказок на цю тему. Пор.: “Mors nescit legem, tollit cum paupere regem” (“Смерть не перебирає, злидаря й царя забирає”) [Цимбалюк Ю., Кобів Й., Смурова Л., Латун Л. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. – Вінниця, 2003. – С. 210]; “Пани і жебраки по смерти однакі” [Франко, № 19501]; “Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина” [Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. – Київ, 1963. – С. 561] тощо.

⁶⁶Пор. з народними приказками: “То чоловік, як кришталь”; “Чистий, як кришталь” [Франко, № 15799, 15800]. Можна пригадати також схожі рядки сербського поета, вихованця Києво-Могилянської академії Йована Раїча з його «Канта о воспоминаниjу смерти»: “Никто jеjа гроз избjежит, / зане всjем нам смерт предлежит; / совjест чистjа, / правда свjатаjа, / не боjит сjа, / она jедина / jест невредима / от стрел jеjа” [Лесковац М. Антологиjа старе српске поезиjе. – Нови Сад; Београд, 1964. – С. 50–51; див. про це: Пелешенко Ю. Григорій Сковорода і сербська література XVIII ст. (спроба типологічного порівняння) // Пам’яті Григорія Сковороди / За ред. проф. Л. В. Ушкалова. – Харків, 1998. – С. 114–115].