Пѣснь 9-я ("Голова всяка свой имѣет смысл...")

⁵³Книга Псалмів 142 (143): 10.

⁵⁴День Святої Тройці, кондак по 6-ій пісні, глас 8-ий. Пор.: “Егда снизшед языки слія”.

⁵⁵Переробка ірмосу 7-ої пісні канону утрені П’ятдесятниці. Насправді ці слова звучать так: “Согласная возшумѣ органская пѣснь, почитати златосотворенный бездушный истукан”. Тим часом Сковорода двічі (в діалогах «Разглагол о древнем мірѣ» та «Потоп зміин») стверджував, що тут доречніше було б співати: “Разгласная возшумѣ…”.

⁵⁶За часів Сковороди циркуль символізував справедливість та передбачливість. Наприклад, у збірці «Емвлемы и сѵмволы избранные» («Symbola et emblemata»), з якої Сковорода скопіював цілу низку малюнків, циркуль потрактовано так: “Цыркул – знак справедливости, предусмотрѣнія, прозорливости” [Емвлемы и сѵмволы избранные. – Санкт-Петербург, 1788. – С. LV; пор.: Picinellus Ph. Mundus symbolicus. – Coloniae Agrippinae, 1729. – T. 2. – P. 167–168].

⁵⁷Старі латинські приказки: “Quot capita, tot mentes” чи “Quot homines, tot scientiae” [див.: Вечные истины на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. – Москва, 2006. – C. 301] (їхні українські відповідники: “Кожда голова свій розум має” [Франко, № 6272]; “Скільки голів, стільки й умів” [Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. – Київ, 1963. – С. 319]), – привертали пильну увагу філософів і богословів XVII–XVIII ст. Наприклад, Феофан Прокопович у своєму курсі натурфілософії, читаному студентам Києво-Могилянської академії, говорячи про винятковість людини в ланцюгові творива, зазначав таке: “Людина… не обділена нічим, бо, як пише Горацій (Розмови, кн. І, сатира 1): ‘Скільки тисяч голів, стільки існує й професій’ та Персій у сатирі 5: ‘Тисяча видів людей і речей, навик же – різноманітний, кожен бажає для себе свого й не єдиним бажанням живеться’” [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. – Київ, 1980. – Т. 2. – С. 185–186; пор.: Кониський Г. Моральна філософія, або Етика // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. – Київ, 1990. – Т. 1. – С. 408]. Мотив “людських разнопутій” мав значне поширення і в тогочасній українській поезії. Варто пригадати хоча б вірші Лазаря Барановича (“Ieden to, drugi co innego umie, / Nie wszystko w iednym złożono rozumie” [Baranowicz Ł. Lutnia Apollinowa. – Kiiów, 1671. – S. 114]) або Івана Максимовича (“Тысящ людских лиц разно всѣх упражненіє, / Кождо своих ищет, всѣх разно хотеніє” [Максимович І. Θέατρον, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. – Чернігів, 1708. – Арк. 86]). Зрештою, тема простоти істини та складності (розмаїтості) заблудів у європейській традиції належить до числа “вічних”. “Адже злагода з природою – це порядок та визначеність, бо й сама природа є порядком і впорядкованістю. Тим часом невпорядкованість, – наче той пісок, про який казав Піндар, ‘перевершує числення’, отже, відступи від природи не мають ні межі, ні числа; виказати істину про предмет можна тільки одним способом, а збрехати про той самий предмет можна як завгодно. Ритми в гармонії пов’язані певною закономірністю, а недоладності, яких припускається людина в грі на лірі, в пісні, в танці, не надаються до жодного обрахунку” (Плутарх. Застільні бесіди. Кн. 8. ІХ, 732е) [Плутарх. Застольные беседы. – Ленинград, 1990. – С. 157]. “Ніщо матеріальне й тілесне, – писав також Оріген (Про молитву, 22), – не має в собі єдності й простоти: матеріальні й тілесні предмети, за допомогою яких ми засвоюємо єдність та простоту, насправді є роздрібленими, роз’єднаними й розділеними на багато частин, які не мають між собою жодної єдності. Простим і нескладним є тільки все добре, тим часом зло – многолике; проста й нескладна істина, многолика тільки брехня…” [О молитве и Увещание к мученичеству. Творения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч. Н. Корсунского. Изд. 2-е. – Санкт-Петербург, 1897. – С. 73].

⁵⁸Натяк на дуже популярну фольклорну оповідку: “Стрижено! – Кошено!” [див.: Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка / Составители: Л. Г. Бараг, И. П. Березовский, К. П. Кабашников, Н. В. Новиков. – Ленинград, 1979. – С. 289 (1365В)], – яка навіть правила за сюжет лубочних малюнків. Наприклад, Євген Гребінка у своїх «Полтавских вечерах» описує одну картину, на якій була “представлена река светло-голубого цвета, за рекой виден сенный покос на зеленом лугу; на берегу реки, на первом плане, стоит казак, оборотясь к реке. Он отчаянно раскрыл свой усатый рот, из которого вылетают слова: ‘Скошено!’ По волнам реки, как рыбки, плавают слова: ‘Стрижено! Стрижено!’ И между ними из глубины воды торчит кисть чьей-то руки с пальцами, сложенными вроде ножниц. Под картиною написана целая легенда в стихах, объясняющих картину” [Гребенка Е. Полтавские вечера // Гребінка Є. Твори: У 3 т. – Київ, 1981. – Т. 3. – С. 365]. Тим часом Матвій Номис подав про цей сюжет таку довідку: “У Чернігові сливуть, що ніби це у р. Стрижані було і що ніби од того і мення її пішло” [Номис, № 2656; тут і далі зібрані Матвієм Номисом приказки та прислів’я цитуємо за виданням: Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича та інших / Уклав М. Номис. – Київ, 1993, – зазначаючи в дужках тільки їхній порядковий номер].

⁵⁹Пор.: “Треба, як п’ятого колеса”; “Приходиться, як п’яте колесо до воза” [Номис, № 9811]; “То міні п’яте колесо в возі”; “Потрібний, як п’яте колесо в возі” [Франко, № 15230, 21082]; “Пятое колесо в телеге” [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. – Москва, 1957. – С. 455, 634].