Пѣснь 29-я ("Чолнок мой бури вихр шатает...")

¹⁸⁰Книга Псалмів 106 (107): 29.

¹⁸¹Неточна цитата з Євангелії від св. Марка 4: 41. Пор.: кто2 ў2бо се1й є4сть, ћкw и3 вётръ и3 мо1ре послyшаютъ є3гw Див. також: Євангелія від св. Матвія 8: 27; Євангелія від св. Луки 8: 25.

¹⁸²Памва Беринда подав таке значення слова навклир: “стырник корабелный” [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. – Київ, 1627. – Ст. 438]. Тут ідеться про Христа. Пор. із казанням Лазаря Барановича, в якому той благав Христа: “…Вніиди в сердце моє, аки в корабль, и буди того управителем, да не потопит єго буря страстная…” [Баранович Л. Меч духовный. – Київ, 1666. – Арк. 150 (зв.)], або з молитовним звертанням до Спасителя: “…воздвигни же изрядныя и благовременныя вѣтры к благополучному плаванію, Кормчій им сам всегда…” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 237 (друга пагін.)].

¹⁸³Парафраза Книги Псалмів 106 (107): 26. Пор.: восхо1дzтъ до небе1съ и3 низхо1дzтъ до бе1зднъ .

¹⁸⁴Пор.: “Услыши глас мой болѣзненный” [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. – Київ, 1739. – Арк. 14]. Образ сплячого в човні Христа не раз привертав увагу старих українських письменників [див., наприклад: Євангеліє учителноє. – Київ, 1637. – С. 386–387].

¹⁸⁵Пор. покаянну тональність цієї пісні з тональністю молитви: “Бурею бѣд лютѣ колѣбаємаго твоєго раба, Владыко, и пучиною скорбій нынѣ потопляємаго к тихому пристанищу настави” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 328 (третя пагін.)].

¹⁸⁶Сковорода називає Петрою, тобто пристановищем, Христа. Загалом беручи, символ Петри у творах Сковороди посідає дуже важливе місце. Свого часу, розглядаючи сковородинську символіку, Володимир Ерн слушно писав: “…Сковорода пристрасно шукає скелі, Петри, берега, пристані… Цикл символів, особливо владних над думкою Сковороди, природно обертається довкола чільного символу ‘Петри’” [Эрн В. Ф. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. – Москва, 1912. – С. 87]. Петра-камінь символізує і Бога, і душевний спокій, і Царство Небесне, і невидиму натуру. Цей сковородинський образ походить передусім з емблематики. Принаймні в діалозі «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира» Сковорода змальовує скелю серед моря («In constantia quiesco») з амстердамської збірки «Symbola et emblemata» (1705). З другого боку, тут можна добачити й алюзію на молитовні тексти. Пор.: “Буря грѣховная одержит мя, Спасе, и уже нетерпя волненія, к тебѣ припадаю, єдиному Правителю, яко Петрови, руку ми простри человѣколюбія ти и спаси мя” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 930]; “Яко пучина многа прегрѣшеній моих, Спасе, и лютѣ погружаюся согрѣшенми моими, даждь ми руку, яко Петрови, спаси мя, Боже, и помилуй мя” [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. – Київ, 1739. – Арк. 13 (зв.)].

¹⁸⁷Великий Бурлук – містечко на Харківщині, засноване в 90-х рр. XVII ст. Належало родині Донців-Захаржевських. Сковорода часто бував тут у 1780-х рр., гостюючи в Якова Михайловича Донця-Захаржевського, якому присвятив свій переклад трактату Плутарха «Про спокій душі» [див.: Ніженець А., Стогній І. Григорій Сковорода. Пам’ятні місця на Україні. – Київ, 1984. – С. 54–56].