Пѣснь 30-я ("Осѣнь нам проходит, а весна прошла...")

¹⁸⁸Сковорода цитує тут (трохи змінено) текст епіграми невідомого автора з «Палатинської антології» (ХІ, 51). Пор.: “Τῆς ὥρας ἀπόλαυε. παρακμάζει ταχὺ πάντα. / ἓν θέρος ἐξ ἐρίφου τρυχὺν ἔθηκε τράγον”.

¹⁸⁹Пор. з приказкою: “Бородатий, як цап” [Франко, № 30932].

¹⁹⁰Пор. із піснеспівом: “…отвержим житейскую, братіє, печаль” [див.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 566].

¹⁹¹Слова “красна добротою”, очевидно, навіяні рядком Псалтиря: Красе1нъ добро1тою пaче сынHвъ человёческихъ (Книга Псалмів 44 (45): 3), або словами молитви: “…красный добротою паче всѣх человѣк” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 23 (друга пагін.)]. Пор. також із приказкою: “Пісенька солодка, а коротка” [Франко, № 20411].

¹⁹²Пор.: “…камѣнь бѣ образованієм самого Христа” [Туптало Д. Розыск о расколнической брынской вѣрѣ. – Київ, 1748. – Арк. 314 (зв.)].

¹⁹³Це – звичний образ із ділянки барокових роздумів про смерть. Наприклад, у поезії Івана Максимовича «О смерти» є такий рядок: “Праведну мужу покой смерть, утѣшеніє…” [Максимович І. Алфавит собранный, риѳмами сложенный. – Чернігів, 1705. – Арк. 100 (зв.)].

¹⁹⁴Епікур (гр. Ἐπίκουρος) (341–270 рр. до н. е.) – видатний давньогрецький філософ- атоміст. Сковородинський “концепт” “Епікур Христос” [про поширення в українській поезії XVII–XVIII ст. химерних метафор, званих “концептами”, див., зокрема: Radyszewśkyj R. Polskojęzyczna poezja ukraińska od końca XVI do początku XVIII wieku. – Kraków, 1996. – Cz. I. – S. 145–196], мабуть, має за джерело «Colloquia familiaria» Еразма Роттердамського (примірник цієї книги був у бібліотеці Харківського колегіуму [див.: Сумцов Н. Заметки о старопечатных книгах Харьковской духовной семинарии // Киевская старина. – 1888. – Т. XXI. – Июнь. – С. 89], і наш поет напевно її читав, з огляду на те, що він дуже шанував Роттердамця як взірцевого латиномовного письменника). За допомогою цього образу Сковорода пробує допасувати до Божого Об’явлення Епікурову сентенцію: “Благодареніе Богу, яко нужная сотвори легкостяжными, злостяжная же – ненужными”, – витлумачивши її в платонівському дусі [див.: Mytrowytch K. Elements platonociens de la philosophie de Skovoroda // Skovoroda philosophe ukrainien / Préf. de P. Pascal. – Paris, 1976. – P. 47] та нав’язуючись до cвого улюбленого поняття автаркія (гр. αὐτάρκεια – ‘самодостатність’). Образ Христа як “єврейського Епікура” корелює, наприклад, з окресленням Філона Олександрійського як “єврейського Платона”, що його подав у своєму філософському курсі Георгій Кониський [див.: Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи… // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. – Київ, 1990. – Т. 1. – С. 49–50].

¹⁹⁵Харківське намісництво було відкрито 29 вересня 1780 р.

¹⁹⁶Сіннянський Покровський монастир розташовувався за 7 верст від села Сінне (тепер Богодухівського р-ну Харківської обл.). Його ігуменом був на ту пору родич Сковороди Юстин Звіряка [див.: Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. – Київ, 1972. – С. 233; Ранюк Ю. Слідами Сковороди (З біографії філософа) // Прапор. – 1989. – № 2. – С. 139– 143].