Пѣснь 19-я ("Ах ты тоска проклята! о докучлива печаль!..")

⁹⁹Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 12. Пор.: нёсть нaша брaнь къ проти1ву кро1ви и3 пло1ти

¹⁰⁰Книга Псалмів 90 (91): 13.

¹⁰¹Послання св. ап. Павла до ефесян 6: 17.

¹⁰²В українській шкільній традиції “нудьгу” було заведено окреслювати як “гонитву за відсутнім добром” [Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII – первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ. статья и прим. М. В. Кашубы. – Киев, 1987. – С. 260].

¹⁰³Пор.: “Кождий має свого моля, що його гризе” [Номис, № 1996]; “Гризе го як міль” [Франко, № 7322].

¹⁰⁴Пор.: “Ѣсть, як ржа желѣзо” [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. – Київ, 1971. – С. 257]; “І зелізо ржа з’їдає” [Франко, № 13233]; “Іржа їсть залізо, а горе – серце”; “Іржа залізо їсть, а печаль серце”; “Їсть, як іржа залізо” [Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. – Київ, 1963. – С. 37, 186, 746]; “Ест, как ржа железо” [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. – Москва, 1957. – С. 627].

¹⁰⁵Пор.: “Гине, як риба за водою”; “Ми з тобою, як риба з водою” [Франко, № 21890, 21898]; “З’єднався, як риба з водою”; “Я б жив з тобою, як риба з водою”; “Живуть між собою, як риба з водою” [Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. – Київ, 1963. – С. 157, 621, 643].

¹⁰⁶Цей образ походить з Євангелії від св. Матвія (10: 34) й «Апокаліпсису» Івана Богослова (19: 13–15). Уже Оріген писав: “Оскільки ‘Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, – проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця’ (Євр. 4: 12), то воно пропонує нашій душі як переможну нагороду той ‘мир Божий, що вищий від усякого розуму’ (Фил. 4: 7), що його залишив Христос своїм апостолам (Ів. 14: 27). Меч же кинув Він між образом земного й небесного (між образом Адама й образом Христа), тобто між людиною нижчою в нас та вищою (1 Кор. 15: 47–49), аби вже в цьому житті Йому оволодіти нашим небесним чоловіком, а перегодом, якщо ми не заслужимо того, щоб бути віддаленими (від Нього), зробити нас небесними цілком” [О молитве и Увещание к мученичеству. Творения учителя Церкви Оригена / Пер. с примеч. Н. Корсунского. Изд. 2-е. – Санкт-Петербург, 1897. – С. 208]. Образ “небесного (духовного) меча” був добре знаний в українській бароковій літературі. Скажімо, Лазар Баранович, пояснюючи назву своєї збірки казань «Меч духовный», писав таке: “Сей меч духовный, Глагол Божій, исходящ из уст Христовых [ідеться про славетний образ «Апокаліпсису» Івана Богослова: ‘А Йому на ім’я: Слово Боже. А війська небесні, зодягнені в білий та чистий вісон, їхали вслід за Ним на білих конях. А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи’ (Апокаліпсис 19: 13–15)], не убиваєт, но живит. ‘Не о хлѣбѣ бо єдином жив будет человѣк, но о всяком Глаголѣ, исходящем из уст Божіих’, – як же сам Господь рече. Воюющая Церков данным себѣ Глаголом Божіим паче неже хлѣбом укрѣпляєтся на врагы своя, сего ради убо и аз меч сей духовный, Глагол Божій, исходящ из уст Божіих, на помощь Церкви воюющей подаю” [Баранович Л. Меч духовный. – Київ, 1666. – С. 1–2 (передмова)]. Симеон Полоцький так відгукнувся на цю книгу Барановича: “Житіе наше брань ся именует – / Всяк борец меча на брань потребуєт: / На брань духовну се єсть мечь духовный / Словесной твари, не железный, словный. / Уста Христовы острый испустиша / Мечь древле, сей мечь уста устроиша / Лазаря честна, єму же от Бога / Да пребудет помощь на врага премнога. / За мечь победу вѣчну да имѣет, / Подвигом єго тризна ти довлѣєт” [Полоцький С. На книгу, именуемую «Мечь духовный», епіграма 2 // Полоцкий С. Вирши. –Минск, 1990. – С. 288– 289]. Пор. також образ “духовного меча” в Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. – Рахманів, 1619. – Арк. 3 (передмова до читача, б. п.)], Петра Могили [див.: Могила П. Передмова до «Учительної Євангелії» 1637 року // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI–XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. – Київ, 1924. – С. 324], Стефана Яворського [див.: Яворський С. Камень вѣры. – Київ, 1730. – С. 493] та інших.

¹⁰⁷Прикінцеві слова Сковорода бере зі старовинної приказки: “З димом і з чадом з нашої хати” [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. – Київ, 1971. – С. 226].

¹⁰⁸Каврай – село біля Переяслава; з 1753-го по 1959 р. Сковорода був тут домашнім учителем у Степана Томари.