Пѣснь 17-я ("Видя житія сего я горе...")

⁹⁴Слова з недільного канону утрені, глас 6-ий, ірмос 6-ої пісні.

⁹⁵Алегоричне тлумачення старозаповітної історії виходу синів Ізраїлевих з Єгипту (Друга книга Мойсеєва: Вихід 14: 19–30). Можливо, тут є й алюзія на молитовні тексти. Пор., наприклад: “Поим Господеви, Ізраиля древле от работы видимаго фараона преславно избавившему…, нас же от лести мысленнаго фараона, на конец вѣков, своєю честною кровію спасшему…” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 279]; “…мысленнаго фараона потописте явѣ” [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. – Київ, 1739. – Арк. 23 (зв.)]. У всякому разі, цей епізод українські барокові письменники часто трактували в алегоричній стратегії. Досить пригадати, наприклад, Іоаникія Галятовського (“Там перейшли жиды през море Червоноє и потопили в морю непріятелей своих єгиптянов, а тут мы переходимо през воду крещеніа, и в той водѣ топимо грѣхи, которыи суть непріятелями нашими” [Галятовський І. Месія правдивый. – Київ, 1669. – Арк. 224]) чи Дмитра Туптала (“Зри умом, человѣче, на Божія Сына, / како в чистой си крови стоит по колѣна. / Рцѣ со умиленієм: увы, Божій Слове, / за грѣх мой дражайшая кров твоя исплове, / За мя, неблагодарна, горе, увы, горе, / розлися, крове пречиста, аки Чермно море. / Погрузивый во мори фараона роги, / потопи в своєй крови наша грѣхи многи” [Туптало Д. Стихи на Страсти Господни // Українська поезія. Се- редина XVII ст. / Упор. В. І. Крекотень, М. М. Сулима. – Київ, 1992. – С. 314; пор.: Туптало Д. Книга житій святых. – Київ, 1700. – Арк. 1 (зв.)]).